Иван Красовский
Статті
“ЗАМОВЛЯЮ МУЗИКУ СЛОВАМ...”
                                                                                         “Замовляю успіх на відплату...”
                                                                                                                                    Ганна Чубач
   Як відомо творчі успіхи досягаються багатьма митцями або на контрастах, або завдяки власної душевної гармонії. Тож мистецькі контрасти і душевна гармонія в музиці і слові Заслуженого артиста України Івана Красовського визначили його всенародний успіх на сцені. І недарма слова з відомого романсу на вірші поетеси Ганни Чубач стали візитною карткою молодого талановитого співака. Іван у житті вельми скромна, не по роках, виважена людина. Як у буденному житті, так і в його творчості  вражає помірковане філософське бачення навколишнього світу. Поряд з цією рисою характеру досвідченого чоловіка у нього збереглося, майже дитяче, щире відчуття прекрасного, безпосередність у стосунках з людьми, безпосередність у відчутті справжнього мистецтва, прагнення передати своїм задушевним голосом  найщиріші людські почуття. При нашій першій зустрічі я відчув прекрасну ауру цієї товариської людини. Тоді ж і занотував для себе у блокноті слова, що відповідали атмосфері нашої зустрічі: “Якщо хочеш побачити людину, нехай вона заговорить. Якщо хочеш відчути її, хай – заспіває.” Але, передусім, мене вразив філософський склад мислення співака, як у житті, так і в музиці, його філософські асоціації у створенні музичних образів, філософське трактування буденних подій нашого життя. На жаль, серед музичної молоді сьогодні не часто зустрінеш такого цікавого інтелігентного співрозмовника, як Іван Красовський. У спілкуванні з ним відчувається природний розум, його особисте бачення сьогоднішніх напрямків у сучасному музичному мистецтві. Відчувається, що в Івана Красовського є своя особиста філософська система, яка має своє яскраве відтворення в музиці. Культура розуму митця підсвідомо сформувала його духовну культуру. В цьому пересвідчуваюсь кожного разу, коли спілкуюся особисто, як з людиною, або чую виступи  співака з естради. Вражає потенціал його можливостей, як виконавця і творця, вражає запас творчої висоти митця. Але те, що він встиг зробити на сьогодні, на мою думку, залишається лише краплиною в морі його творчих можливостей. І, дай Боже, щоб років через двадцять, як це нерідко трапляється у скрутні економічні часи з багатьма талановитими людьми, ми не почули від нього сакраментальну фразу: “В минулому у мене було велике майбутнє...”
  Проте сьогодні у творчості, в мистецтві існує кілька тлумачень такому розумінню, як можливості митця та їхня реалізація. Те, чим наділяє Всевишній талановиту людину, тобто творчим здібностям, стають на заваді можливості економічного характеру, можливості соціуму, можливості сучасного шоу-бізнесу, який методично знищує талановитих від природи конкурентів на догоду розкрученим “поплавкам”. У такий несприятливий час талановитим митцям нелегко пробиватися до вершин музичного Олімпу. Майже усі місця викуповуються грошовитими представниками бомонду на кілька років уперед. Свідченням цьому є і сучасні конкурси та фестивалі. Згадаймо, хоча б широко відому нещодавню юрмальську “Нову хвилю”. Переможцями там стають далеко не кращі з учасників конкурсу. І все це робиться на очах багатомільйонної телеаудиторії. Може, тому так не любить Іван Красовський усі ці конкурси та фестивалі, переконавшись, що так само, як за одну-дві фрази, за одну-дві пісні важко по-справжньому об’єктивно  оцінити людину. Проте життя змушувало його брати участь у різних пісенних конкурсах і досягати певних перемог. Він ставав лауреатом на міжнародному фестивалі “Райдуга” в Угорщині у 1993 році, лауреатом Чернівецького конкурсу “Доля” у 1994 році, у 2002 році  лауреатом Всеукраїнського “Пісенного вернісажу”, у 2003 році у Миргороді володарем гран-прі фестивалю сучасного романсу “Осіннє рандеву”.
   Отож, навіть, у таких умовах, Іван Красовський, не втрачає ентузіазму, досягає певних результатів і при цьому прагне не зраджувати своїм моральним принципам, що зародилися під час його становлення, як музиканта і співака. На формування Івана Красовського, як людини і творчої постаті, величезний вплив мали прекрасні митці радянської естради, що оточували буковинського юнака на початку його творчого шляху. А це були і Ян Табачник, і Софія Ротару, і Йосип Кобзон, і Валентина Толкунова, і ще багато інших відомих композиторів та музикантів. Побачивши непересічний природний талант хлопця, вони прагнули допомогти йому розвинути унікальні музичні здібності. І все це, не так як зараз, робилося без зайвої самореклами. Спочатку була звичайна зацікавленість творчої інтелігенції у розвитку природних здібностей Івана, а згодом і спроба самого хлопця заявити про себе серед земляків.
  На диво щедра на таланти Буковинська земля весь час дарувала і дарує світові талановитих письменників, композиторів, співаків. Лише один Новоселицький район свого часу подарував світові Софію Ротару, Лілію Сандулесу, Миколу Мозгового ... А тепер можемо почути іще одне ім’я, адже з цього ж району, із села Рідківці пішов у великий світ мистецтва яскравий і самобутній співак – лауреат міжнародних конкурсів, соліст Ансамблю пісні і танцю Прикордонної служби України Іван Красовський. Коли запитують у Івана про унікальність Чернівецького краю, як кузні музичних талантів, він мудро відповідає, мовляв, на формування співучих талантів на Буковині впливає єднання різних за менталітетом культур: молдавської, румунської, єврейської, російської, польської і, безумовно ж, української, які збагачують одна одну. Таке єднання національних культур на мальовничій Буковині стає благодатною нивою для мистецтва багатьох творчих людей.
   З дитинства, як говорить Іван, скільки себе пам’ятав, мріяв бути музикою і грати на барабанах. На жаль, барабан залишився єдиним музичним інструментом, який так і не вдалося йому опанувати професійно. Співучий талант Іванка Тодорюка, як по-справжньому звучить прізвище музиканта і співака (Красовський – музичний псевдонім), помітили односельці іще в школі. Маленьким хлопчиком, п’ятикласником він вже співав у сільському хорі і пишався тим, що співав поруч із головою їхнього колгоспу. Захоплення Іванка підтримували його батьки, прості селяни: мама Домка Василівна і батько Іван Дмитрович, пам’ятаючи в їхньому роду співучого діда Василя. Домка Василівна у Рідківцях працювала поштаркою. Собі на допомогу часто залучала веселого Іванка. В дванадцять років у селі в Іванка  вже була своя поштова дільниця, яку майбутній артист залюбки обслуговував, по дорозі голосно наспівуючи улюблених пісень. Ваня згадує, що змалку не уявляв свого життя без музики. Тому і обрав Чернівецьке музичне училище, де йому поталанило вчитися вокалу у прекрасного професіонала, педагога Аделіни Іванівни Пога. Незважаючи на те, що провчився Іван лише два курси, деякі музиканти та продюсери і досі запитують співака, яку консерваторію він закінчив. Одного разу після прослуховування на студії Євгена Рибчинського, той, навіть, запитав, чи не Одеську консерваторію закінчував Іван. На те запитання Іван не без гордості відповів, мовляв його університетами були чернівецькі кабаки... Як, власне, й у його відомого земляка Іво Бобула. Дійсно в Чернівцях і досі живуть і працюють сильні музиканти, джазові виконавці. На Буковині існує традиційно глибока і, головне самобутня джаз-рокова школа. Тож, свої музичні університети Іван проходив у ресторанах, де йому поталанило брати уроки професійної майстерності в маститих музикантів у таких відомих на той час музичних колективах, як “Жива вода”, “Смерічка”, “Червона рута”. Після другого курсу музучилища Івана Тодорюка призвали на службу до Червонопрапорного Чорноморського флоту. Три роки вірою і правдою відслужив буковинський хлопець у місті Севастополі у знаному ансамблі “Волна”, який, до речі, має почесне звання народного. В цьому колективі свого часу служив Олександр Сєров і ще багато досить відомих музикантів колишнього СРСР. Саме в цьому ансамблі Іван здобув навички концертної роботи. Після служби на флоті він увесь поринув у гастрольну діяльність. Йому довелося працювати в таких відомих ансамблях, як “Пан мюзик-бенд”, “Ласковий май”, “Пастельні ігри” тощо. Постійні подорожі, гастролі, спілкування з відомими артистами СРСР не минули дарма. Іван дорослішав, набував досвіду і майстерності. На жаль, гастрольна діяльність у ті часи не була прибутковою. Лише одними емоціями та враженнями, як каже Іван, ситий не будеш. Тож, довелося хлопцеві повернутися до “ресторанної діяльності”. Там його і примітив серед багатьох талановитих виконавців Ян Табачник і запросив солістом до свого музичного колективу “Новий день”. Під керівництвом відомого майстра Іван визначився і зрозумів, який стиль дозволить йому творчо реалізуватися. Ані попса, ані рок, ані джаз не заволоділи серцем співака так, як естрадна класика. Варто додати, що маестро Табачник – професіонал високого класу. Його енергії, таланту організатора і педагога Іван має завдячувати у своїх подальших успіхах. Ян Табачник не тільки створив псевдонім та імідж співака, а й допоміг визначитись Іванові в музичному світі, урізноманітнити музичну стилістику, повірити у свої творчі можливості. Колись Іван пригадував, як із музичним колективом “Новий день” під керівництвом Яна Табачника вони об’їздили з концертами усі українські тюрми. Спеціально для тих гастролей Іван підготував популярну пісню Михайла Круга “Владимирський централ” й запропонував Табачникові включити її до репертуару групи. На що тоді Ян Петрович із притаманним йому гумором відповів: “Рибонька, у них уже все це є. На що їм така пісня, хай вони послухають справжню музику. Ти, краще заспівай класику, українську чи італійську і побачиш, який матимеш успіх!” Маестро вчив Івана захоплювати слухачів своїм талантом і тримати публіку під впливом свого вокалу. Ось тоді Іван Красовський і прийшов до висновку, що так співати, як на концерті для людей, вживу, в студії не заспіваєш. Бо на концертах додаткове енергетичне поле створюють його прихильники. Вони додають співакові особливого натхнення. Про своїх прихильників Іван з любов’ю каже, що вони у нього люди щирі та розумні. А з’являються вони у нього постійно завдяки талановитим вчителям і наставникам. Як наголошує сьогодні Красовський, біда багатьох молодих талантів простежується у відсутності мудрих наставників, а, відповідно, й у хибному виборі їхнього творчого стилю.
  Після багатьох років плідної праці у знаних музичних колективах Іван Красовський несподівано для багатьох колег і шанувальників його таланту обрав Ансамбль пісні і танцю прикордонної служби України. Така подальша доля успішного співака декого здивувала. Проте сам Іван каже так: “Чесно кажучи, серед артистів естради побутує думка: якщо ти мрієш про високі музичні Олімпи, пов’язувати свою творчість із діяльністю в різноманітних ансамблях – означає просто марнувати час та власну енергію. Але після знайомства з начальником ансамблю полковником Василем Неграєм, художнім керівником колективу Геннадієм Синьооком, генералом Володимиром Коханом, Головою Державної прикордонної служби України Миколою Литвиним я зрозумів, що працювати в Ансамблі пісні і танцю прикордонних військ України – почесно і престижно. Зараз я надзвичайно задоволений тим, що мені поталанило працювати з такими людьми, справжніми професіоналами. Тож, коли я працюю на концертах без ансамблю, конферанс’є, оголошуючи мій вихід, обов’язково нагадує, що я окрім лауреатства міжнародних співучих конкурсів маю ще й “титул” провідного соліста Ансамблю пісні і танцю прикордонної служби України. Я надзвичайно пишаюся своєю причетністю до цього славного колективу і вважаю за честь працювати в ньому.” А невдовзі до цього “титулу”, як члену славного колективу, вельми працьовитій людині, Іванові Івановичу Тодорюку (Красовському) за вагомі успіхи у музичному мистецтві у 2002 році додалося ще і почесне звання Заслуженого артиста України.
  Аналізуючи творчість Івана Красовського, треба відзначити, що однією із філософських музичних сентенцій співака є глибоке розуміння мелосу ліричного і надзвичайно тонкого за відчуттям. Тому у його виконанні немає хаотичного галасу. Своєму слухачеві він, ніби каже, що до музики треба уважно прислухатися. Вона існує і завжди звучить у поетичному слові. Треба тільки вловити і почути музику високої поезії. Тому, можливо, навіть у виконанні такого широкого різножанрового діапазону естрадних творів у Івана Красовського, не дивуйтеся, привалює так багато тихого звучання. Може це і визначило любов співака до мелодійних, задушевних романсів, у виконанні яких сьогодні, на мій погляд, немає рівних Іванові на українській естраді. І це не означає, що ці пісні повинні співатися тихо. Ні і ще раз ні! Просто слухач мусить напружувати слух, аби вихопити з безгоміння тонкий і ніжний звук, підсилений глибокою віршованою думкою романсу. Як це відчувається у виконанні кращих романсів на вірші Ганни Чубач, Михайла Ткача та Зої Кучерявої у репертуарі Івана Красовського. У філософському ставленні до свого мистецтва співак знайшов неповторну на сьогоднішній естраді акварельну гаму пастельних фарб і тим самим відмежувався від галасливо-нахабної музики, що не уживається з високим мистецтвом у талановитих виконавців. Ще однією із філософських музичних сентенцій Івана Красовського, на мою думку, є гармонія раціонального, тобто спроможність відсікати зайве. Як сформований митець, він визначився у своїх можливостях і об’єктивно прагне позбутися у своїй творчості зайвини. Про це свідчить і прискіпливе ставлення до віршованих текстів. Я ніколи не чув у його виконанні недолугих текстів, на кшталт тих, що з легкістю заполонили наш інформаційний простір, пустопорожню брехню на аморальний мотив. Проте, як людина, напрочуд, гармонійна, Іван Красовський знаходить цікаве відтворення своїм життєвим поглядам. Таке ставлення до тлумачення сучасної музики не всім до смаку. Але, на мій погляд, розумний обізнаний слухач, в постаті Івана Красовського серед молодих виконавців нарешті знайшов на естраді яскравого спадкоємця кращих традицій українського співучого мелосу. Тому іноді дивує відсутність уваги до талановитого співака з боку засобів масових телекомунікацій та інформації. Дивно, чому так повільно популяризується творчість молодого співака і композитора. Важко, напевно, сказати, що вона взагалі, популяризується. Дисків вийшло дуже мало. Музиканти, композитори, звичайно знають і високо цінують Івана, проте цікавих пропозицій для артиста такого потенціалу замало. Радіо і телебачення перевантажені низькопробною попсою та блатним шонсоном. Складається враження, що наше суспільство перетворилося на суспільство імітаторів, а не фахівців. У всіх сферах нашого життя, так само як і на естраді, на перший план виходять грошові лантухи. На сцену, вибачте, лізуть ті, кому взагалі публічно співати заборонено природою. В таких умовах і доводиться виживати унікальному баритональному тенору, як називають його ще фахівці українському Паворотті, перебуваючи за межею справжнього народного визнання. Як тут не згадати прислів’я, що талантам треба сприяти, а нездарі самі проб’ються. Проте, мимоволі виникає питання, а де ж ті, хто прагнув допомогти українській культурі, де та жадана підтримка національним талантам, які прославлятимуть нашу Україну? У своїх  діях і  поглядах Іван залишається взірцем морального ставлення до національних традицій на українській естраді. Він ніколи не займав конформістських позицій у мистецтві. Його музичне середовище було і є моральною аурою високого інтелекту, воно тішило і тішить слухача глибоким змістом. Складається враження, що й у повсякденному житті Іван Красовський ніколи не виходить із творчого стану. Він завжди у чарівній сфері мистецтва. І це приваблює до його мистецтва нових слухачів, шанувальників непересічного таланту Заслуженого артиста України Івана Красовського. Проте, коли хтось запитує Івана про його майбутні плани, він не без гумору відповідає: “Якщо хочеш розсмішити Бога, розкажи про свої майбутні плани. Адже наша дорога вибрана Всевишнім для кожного із нас...”
  Феномен Івана Красовського в українській естраді чимось нагадує феномен  “Народного артиста України” Миколи Баскова в російській. Проте у Івана в Україні можливостей економічних значно менше ніж у Баскова в Росії. А полягає цей феномен в тому, що академічна музика і спів, представниками якої є Красовський і Басков, реанімує і живить сучасну естрадну музику. Неможливо не помітити, що популярну музику періодично охоплює криза жанру, тоді і з’являється багато пісень-римейків, пісень-обробок, в основі яких – класичні або народні мелодії. Чому так відбувається? Мабуть у цьому є велика потреба для естради. Проходить певний час, і ця хвиля виникає знову, суспільство обов’язково звертається до музики, яка є вічною, а не до музики сучасних “поплавків”. Так звані естрадні хіти, що без кінця лунають в ефірі, швидко набридають основній масі українців. Тому класичний, витончений спів Івана Красовського чарує і залучає на концерти співака все більше і більше слухачів. Люди, так би мовити, “голосують ногами”, ідуть на концерти Красовського, хоча, іноді, знають репертуар молодого співака достеменно. Це трохи асоціюється з нашим ставленням до класичного кінематографа. Як би ми не знали напам’ять старі фільми, проте все одно при нагоді насолоджуємося тими кінофільмами, бо в них є щось таке глибинне, чого не можна підробити-повторити римейками. Окремою ознакою творчості співака є класичний репертуар, в якому чільне місце посідають кращі зразки зарубіжної класики та джазового мистецтва з репертуару Френка Синатри, Тома Джонса, Лючано Паворотті, а також пісні українських композиторів Анатолія Кос-Анатольського, Олександра Білаша, Анатолія Карпенка на вірші відомих українських поетів. І тут звертає на себе увагу відповідальне ставлення молодого виконавця і композитора до поетичного слова в пісні. В його репертуарі яскравими гранями виблискують пісні на вірші М.Ткача, Г.Чубач, П.Білоуса, З.Кучерявої, М.Лукова. Молодий митець розуміє, що на тлі суспільних руйнацій, руйнацій основ національної культури – поетичне слово і пісня, залишаються чи не єдиним прихистком народних українських традицій. І свою високу місію на сцені співак і композитор вбачає у створенні духовної гармонії для музики і слова. В розумінні молодого співака така гармонія є резонансом успіху, який не може залишитися без відплати з боку вдячного слухача. Талант митця – це важка ноша, його важкий хрест, який треба нести все життя так, щоб він не упав і не придушив митця, щоб не загубився той хрест на його творчому шляху і щоб у вигляді талановитих творів став надбанням народу. Тому такою природною у виконанні Івана Красовського стає класична фраза: “Замовляю музику словам”, що достеменно відповідає життєвій філософії співака. На то вона і класика. І в цьому розумінні унікальним явищем сучасної української естради є постать Заслуженого артиста України Івана Красовського.
        
    Олександр БАКУМЕНКО,
    член Національної Спілки письменників України,
    лауреат міжнародної літературної премії “Гілка Золотого каштана”,  
    тел. 234-05-35.

Возврат к списку